Коли ти їхав на роботу, я отримав кулю в шию та серце біля Карлівки, моє тіло тримав увесь Полк.
Коли ти читав новини про те, що АТО скоро закінчиться, наш Іл сильно трусило і ми летіли вниз, більше нічого не пам'ятаю.
Коли всі говорили, що місцеві сепартисти здадуться вже через два тижні, нас накрили з території Росії "Гради" біля Ізвариного.
Під час того, як ти дивився новеньку техніку на параді Незалежності, я поховав побратима прямо в полі, а через два дні біля Лутугіного "Град" потрапив в нашу БМП. Я лежав в одному мішку з побратимами.
Коли ти дивився новини про те, що ЗСУ оточили Донецьк, під Савур-Могилою, в мою голову влучив російський снайпер.
Коли почалися мінські переговори, залишки мене везли волонтери зі Старобешевого.
Під час святкування Нового Року ти пив шампанське в колі друзів, а моя кров заливала окоп біля Новогнатієвки.
На Різдво ти ходив до родичів, а я підірвався на фугасі на дорозі біля міста Щастя.
Коли ти дивився по новинах про чергові переговори та мирні плани, на мене обрушилося перекриття Донецького аеропорту, з-під якого я так і не вибрався.
Коли по 1+1 казали, що оточення у Дебальцево нема, нас розстріляли чеченці біля Логвінове.
Під час виходу з Дебальцево міномет вбив мене і двох моїх товаришів.
Коли ти дивився як весна повертається в українські міста, в наш бліндаж в Пісках потрапив снаряд і мене досі ще не поховали.
По ІCTV показують, що в Широкіне буде демілітаризована зона, бачиш? А мене вчора тільки звідти вивезли грузом двісті.
Нас тисячі. Ми там і ми дивимось униз. Ви нас хоч пам'ятаєте?
